«Сучасний Львів», Олена Степанів


Назад Вперед

–   34 з 49   –

Господарство.

За княжих часів Львів мав ремісниче - торговельно-хліборобський характер. Торгівля велась головно внутрішня, зовнішня обмежувалася до зносин із найближчими, краями: німецькими, прибалтійськими і східними. Торгував Львів місцевими виробами, земними плодами й воском, привозив сукна, дорогоцінні тканини, металі, сіль. Ремеслом займалися, крім українців, німці, вірмени, татари. Знані були тоді отарі ремесла, кожевниківі (кушнірів), угнарів (гарбарів), сідельників, тульників, лучників, ткачів, клобучників, що плели шапки і панчохи (клобуки і копитця), кравців (званих ще тоді шевцями), шевців, гончарів, ковалів (ковач, кузник, кузнець), золотарів, що кували зо- лоті, срібні вироби й прикраси, відливарів дзвонів, що били також золоту монету, древоділів й плотників, цебто теслів, колісників, кошикарів та ін.

Від половини XIV ст. Львів прибирає характер передусім торговельний. Через так зване «право складу» він став великим осередком і станцією перехідної вимінної торгівлі між Сходом і Заходом. В цій торгівлі грав найважнішу ролю чорноморський шлях, що через Волощину вів до Білгороду й Кафи. Репрезентантами цієї торгівлі були українці, вірмени, німці, які мали в Сучаві й Галаці свої купецькі склади. Йшла торгівля заграничним крамом: корінням, овочами, кадилом, винами, шовковими тканинами, фляндрійскими сукнами, килимами, чорноморською рибою, яку маринували у Львові, молдавським воском, семигородським сріблом і балтійським янтаром, а також краєвими. продуктами: збіжжям, деревом, медом, попелом, воском, хутрами, шкірами, волами, невільниками і львівськими ремісничими виробами: золотникарськими, шапками, голками, мечами. Львівське ремесло задовольняло головно місцеві, ринки.

Німці ввели нові галузі ремесла, які перейняло від них інше львівське населення. Появилися римарі, уздарі, рукавичники, поясники, юхтінники і сап'ян-рушникарі, годинникарі, цегельники, вапнярі, мулярі, каменярі, ткачі, столярі, бондарі, токарі, стельмахи. Німці впровадили теж поділ праці і спеціялізацію в поодиноких галузях ремесел. Ремісники, згруповані в цехах, були примушені до солідного пізнання Свого ремесла і тому їх вироби були просто зразкові. Перші цехи зустрічаємо у Львові вже в XV от. (1425). Було їх тоді 10, а в XVII ст. близько 30. Давне українське ремесло, що розвивалося далі на пригородді, хоч стояло високо, не було таке різнорідне як німецьке. Пригородяни, будучи під управою старости, а не міста, старалися задержати свої окремі ремісничі організації. Проти того боролися міські цехи і намагалися припинити їх розріст. Примушені обставинами вступили українці до міських цехів. Але тому, що ті мали католицький характер, доступ для людей іншого віровизнання був утруднений і українські ремісники мусіли вести довгу боротьбу за свою рівноправність, що тягнулася аж до 1713, а навіть 1745 р. Тоді вперше допущено українців до всіх ремесел, цехів, міської ради, лавничого суду, колегії сорок мужів нарівні з поляками. В часі між XV-XVII ст. займалися українці у Львові 48 ремеслами.


Назад Вперед

–   34 з 49   –

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49